Волк пошел рубить дрова на сани, а лиса осталась пасти лошадь. От скуки она выела у лошади всю внутренность, напихала туда живых воробьев и дырку под хвостом заткнула соломой. У волка сани поспели, и он запряг лошадь. «Ну, ну; ну, ну!» — лошадь ни с места. Волк увидел, что из-под хвоста у лошади торчит солома, и сказал: «Вот как обожралася, что и солома назад лезет!» Вытянул ее… воробьи выпорхнули, и кожа лошадиная упала. Лиса, притворяясь все еще больною от побоев, после продолжительного спора убедила волка, чтобы он вез ее в санках. Волк повез и стал приговаривать: «Битый битую везет! Битый битую везет!» А лисичка шепчет: «Битый небитую везет!» — «Что ты, лисичка-сестричка, говоришь?» — «То я, волчику-братику, говорю: битый битую везет!..»

Была сабе ліска і вельмі галодная. Бяжыць яна дак бяжиць, аж едуць рыбаловы; яна прытаілася, лягла на землю і ляжыць. Тые рыбаловы наглядзелі на ліску, і адзін, каторы ехаў ззаду, узяў тую ліску дый 12 ўкінуў ў воз. Ліска, седзячі ў возе, прагрызла дзіру і, выкідаўшы ўсю рыбу праз 13 тую дзіру, сама выскачыла, пападбірала рыбу, дый есць. Есць яна дак есць, аж прыходзіць воўк. «Што ты, кумко-галубко, ясі?» — «Рыбу, куме!» — «Дай же ж ты мне». — «Ото! Каб 14 я табе давала! Пайдзі дый налаві». — «А гдзе ж я буду лавіць, калі не ведаю гдзе?» — «Вот ідзі за мною, то я табе пакажу». А тымчасам дала воўку адну рыбку, каб ён рассмакаваўся 15 , і павяла яго.

Прыходзяць яны да аднаго возяра 16 замёрзлага. Ліска прабіла праломку 17 дый каже да воўка: «Усадзі свой хвост ў гэтую праломку, то наберецца многа рыбы». Воўк, паслухаўшы хітрай ліскі, ўсадзіў хвост ў праломку і сядзіць. Лісіца, зрабіўшы тое, што хацела, зачала бегаць па возярі, крычаць: «Мерзні, мерзні, кумаў хвост!» — «Што гаворыш, кумко?» — каже воўк. «Я кажу, каб бралася рыбка маленькая і вялікая». Сядзеў воўк, сядзеў ў праломцы, аж покі не прымёрз хвост.

Ліска, ўбачыўшы, што кумаў хвост прымёрз, пабегла ў сяло даць знаць, каб воўка ішлі біць. Людзі, пачуўшы 18 , што крычаць на воўка, пабеглі зараз з кіямі, з булавамі біць воўка. А кума пабегла ў хату, гдзе мясілі хлеб, укачалася ў ращыну 19 , выбегла, села на стог дый сядзіць. А воўк, пачуўшы людзей, як зачаў рвацца, дый адарваў хвост, і сам ледва 20 уцёк. Бяжыць ён дак бяжыць, аж бачыць, на стагу сядзіць ліска дый есць. «Кумко-галубко, бачыш, якая ты благая! 21 Ашукала 22 мяне. Хоць за тое дай што есці» — «На, лізні раз», — сказала ліска дый пазволіла раз лізнуць.

Воўк, лізнуўшы, захацеў другі раз дый ізноў зачаў прасіць щэ. «Не дам ужо больше, бо мне баліць, бо я ем сваі мазгі; калі хочеш есці, разганіся галавой ў сасну, разбі галаву дай ясі!» Той воўк ізноў паслухаў хітрай ліскі, пашоў ў лес, дый як разагнаўся аб сасну галавой, дак і забіўся на смерць. Ліска, ўбачыўшы, што воўк забіўся, пашла, з’ела ўсе мазгі воўка дай схавалася 23 ў нару.

Як була собі лисичка, да й пішла раз до однії баби добувать огню; ввійшла' у хату да й каже: «Добрий день тобі, бабусю! Дай мені огня». А баба тільки що вийняла із печі пирожок із маком, солодкий, да й положила, щоб він прохолов 24 ; а лисичка се і підгледала, да тілько що баба нахилилась 25 у піч, щоб достать огня, то лисичка зараз ухватила пирожок да і драла 26 з хати, да, біжучи, весь мак із його виїла, а туда сміття наклала.

Прибігла на поле, аж там пасуть хлопці бичків. Вона і каже їм: «Ей, хлопці! Проміняйте мені бичка-третячка 27 за маковий пирожок». Тії согласились; так вона їм гово'рить: «Смотріть же, ви не їжте зараз сього пирожка, а тоді уже розломите, як я заведу бичка за могилку; а то ви його ні за що не розломите». Бачите вже — лисичка таки собі була розумна, що хоть кого да обманить. Тії хлопці так і зробили, а лисичка як зайшла за могилу, да зараз у ліс і повернула, щоб на дорозі не догнали; прийшла у ліс да і зробила 28 собі санки да й їде.

Коли йде вовчик: «Здорова була, лисичко-сестричко!» — «Здоров, вовчику-братику!» — «Де 29 се ти узяла собі і бичка і санки?» — «Е! Зробила». — «Підвези ж і мене». — «Е, вовчику! Не можна». — «Мені хоть одну ніжку». — «Одну можна». Він і положив, да од’їхавши немного і просить, щоби іще одну положить. «Не можна, братику! Боюсь, щоб ти саней не зламав». — «Ні, сестричко, не бійся!» — да і положив другую ніжку. Тілько що од’їхали, як щось і тріснуло. «Бачиш, вовчику, уже і ламаєш санки». — «Ні, лисичко! Се у мене був орішо'к, так я розкусив». Да просить оп’ять, щоб і третю ногу положить; лисичка і ту пустила, да тілько що оп’ять од’їхали, аж щось уже дужче 30 тріснуло. Лисичка закричала: «Ох, лишечко! 31 Ти ж мені, братику, зовсім зламаєш санки». — «Ні, лисичко, се я орішо'к розкусив». — «Дай же і мені, бачиш який, що сам їж, а мені і не даєш». — «Нема уже більше, а я б дав». Да і просить оп’ять, щоб пустила положить і послідню ногу. Лисичка і согласилась.

Так він тілько що положив ногу, як санки зовсім розламались. Тоді вже лисичка так на його розсердилась, що і сама не знала щоб робила! А як отошло серце, вона і каже: «Іди ж, ледащо! 32 Да нарубай дерева, щоб нам оп’ять ізробить санки; тільки рубавши кажи так: «Рубайся ж, дерево, і криве і пряме». Він і пішов да й каже усе: «Рубайся ж, дерево, усе пряме да пряме!» Нарубавши і приносить; лисичка увидала, що дерево не таке, як їй нужно, оп’ять розсердилась. «Ти, — гово'рить, — не казав, видно, так, як я тобі веліла!» — «Ні, я усе теє казав, що ти мені казала». — «Да чомусь 33 не таке рубалось? Ну, сиди ж ти тут, а я сама піду нарубаю», — да і пішла у ліс.