–  Та ні! Я не хочу слона в удаві. Удав дуже небезпечний, а слон надто здоровенний. У мене все маленьке. Мені треба баранця. Намалюй баранця.

I я намалював.

Він глянув пильно та й каже:

–  Ні! Цей баранець зовсім хирявий. Намалюй іншого.

Я намалював.

Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо:

–  Ти ж добре бачиш - це не баранець, а баранисько. Ще й рогатий…

Тоді я зобразив ще одного.

Та він забракував і цей малюнок:

–  Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.

I тут мені терпець урвався - адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, - і я награмузляв такий малюнок.

I заявив:

–  Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.

Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:

–  Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця?

–  А хіба що?

–  Таж у мене вдома все маленьке.

–  Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.

Хлопчик схилив голову над малюнком.

–  Не такий він і маленький! Глянь но, він заснув…

Так я познайомився з маленьким принцом.

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака - для мене це дуже морочливо), він спитав:

–  Що то за штуковина?

–  То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

–  Як? Ти упав з неба?

–  Авжеж, - відказав я скромно.

–  От дивина!

I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:

–  Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?

Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!

–  То ти потрапив сюди з іншої планети?
– гостро спитав я.

Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:

–  Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку…

I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав роздивлятися цей скарб.

Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я спробував дізнатися більше.

–  Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця?

На хвилю він замислився, потім промовив:

–  Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.

–  Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його удень. I пакіл.

Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.

–  Припинати? Яке безглуздя!

–  Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.

Мій приятель знову засміявся:

–  А куди ж, по-твоєму, йому тікати?

–  Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.

Тоді маленький принц зауважив серйозно:

–  Пусте, у мене там усе дуже маленьке.

I дещо журливо додав:

–  Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш.

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату!

А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо, астероїд 3251.

Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд В-612. Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький.

Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з'їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. Отакі ті дорослі!

На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном - тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися геть усі.